Clinical and psychopathological features of anxiety and depressive disorders in the context of war

Abstract

Background. The prolonged war in Ukraine is associated with exposure to a combination of intense, recurrent, and persistent psychotraumatic factors, placing a substantial burden on the population’s mental health and contributing to the development and exacerbation of anxiety and depressive disorders. Of particular clinical relevance is the co-occurrence of anxiety and depressive symptoms, which is characterized by heterogeneity in the relative contribution and severity of individual psychopathological components. In the context of war, a history of concussion represents an additional factor that should be considered when assessing mental health, as it may coexist with exposure to acute and chronic psychotraumatic factors. However, a history of concussion does not necessarily imply a uniform increase in all components of psychopathological symptomatology, and its clinical significance should be considered in relation to the specific features of anxiety and depressive manifestations. This highlights the need for a comparative assessment of the severity of anxiety and depressive symptoms according to concussion history and for an evaluation of the relationships between these symptom domains.

Objective. To determine the clinical and psychopathological features of anxiety and depressive disorders in the context of war by assessing the severity of anxiety and depressive symptoms, examining the relationships between them, and conducting a comparative analysis according to the presence or absence of a history of concussion.

Materials and Methods. A cross-sectional observational study was conducted involving 100 male patients aged 18–60 years with anxiety and/or depressive disorders. According to concussion history, the patients were divided into two groups: Group 1 comprised 60 patients with a history of concussion, and Group 2 comprised 40 patients without a history of concussion. The study was based on clinical and psychopathological assessment and a psychodiagnostic battery comprising the Hospital Anxiety and Depression Scale (HADS), the Hamilton Anxiety Rating Scale (HAM-A), and the Beck Depression Inventory (BDI). Quantitative variables were described using the median (Me). The Mann–Whitney U test was used to compare the two independent groups. Associations between psychometric measures were assessed using Spearman’s rank correlation coefficient (ρ). Results were considered statistically significant at p<0.05.

Results. No statistically significant between-group differences were found in anxiety symptom severity. The median HADS-A score was 12.0 in patients with a history of concussion and 13.5 in those without a history of concussion (p=0.132). The corresponding HAM-A scores were 29.5 and 33.0, respectively (p=0.157). Differences were observed in depressive symptom severity. The HADS-D score was significantly higher in patients without a history of concussion than in those with a history of concussion (14.0 vs 10.5; p=0.009). BDI scores were also higher in the group without a history of concussion (27.5 vs 20.0); however, the between-group difference did not reach statistical significance (p=0.055).

Correlation analysis demonstrated positive associations between measures of anxiety and depressive symptoms. The strongest correlation was observed between BDI and HAM-A scores (ρ=0.826; p<0.001). Strong positive correlations were also found between BDI and HADS-A (ρ=0.797), HAM-A and HADS-A (ρ=0.795), and BDI and HADS-D (ρ=0.756). A positive correlation was also observed between HAM-A and HADS-D scores (ρ=0.659). All reported correlations were statistically significant (p<0.001).

Discussion. The findings demonstrate heterogeneity in the clinical and psychopathological manifestations of anxiety and depressive disorders according to concussion history. The absence of statistically significant between-group differences in anxiety measures, alongside greater severity of the depressive component in patients without a history of concussion, indicates that concussion history was not uniformly associated with greater overall severity of anxiety and depressive symptoms. The significantly higher level of depressive symptoms measured by HADS-D and the similar direction of the BDI findings in the group without a history of concussion may reflect differences in the clinical and psychopathological profiles of the study groups. However, given the cross-sectional design of the study, these findings do not allow causal relationships to be established between concussion history and the severity of depressive symptoms. The strong positive correlations between anxiety and depression measures confirm the close association and interrelationship between the anxiety and depressive components in the study sample.

Conclusions. Among patients with anxiety and depressive disorders in the context of war, differences in the clinical and psychopathological profile were identified according to concussion history. No statistically significant between-group differences were found in HADS-A or HAM-A anxiety scores. In contrast, depressive symptoms assessed using HADS-D were significantly more severe in patients without a history of concussion, while BDI findings showed a similar direction of difference without reaching statistical significance. Thus, a history of concussion was not associated with a uniform increase in both anxiety and depressive symptoms, and the between-group differences were more pronounced for the depressive component. The strong positive correlations identified between anxiety and depression measures confirm their close interrelationship and support the need for a comprehensive assessment of both anxiety and depressive symptoms while taking concussion history into account.

Keywords: anxiety and depressive disorders, anxiety, depression, concussion, war, mental health.

Вступ

Психічне здоров’я населення України в умовах тривалого воєнного конфлікту зазнає впливу комплексу інтенсивних і повторюваних психотравмувальних чинників, серед яких безпосередня загроза життю, бойовий досвід, втрати, вимушене переміщення, порушення соціальних та родинних зв’язків, економічна нестабільність і тривале перебування в умовах невизначеності. Сукупна дія цих чинників створює значне психоемоційне навантаження та асоціюється зі зростанням поширеності тривожних і депресивних розладів [1-3].

Результати сучасних досліджень свідчать про значну поширеність психічних порушень серед населення України в умовах війни. За даними Martsenkovskyi et al. (2024), через 18 місяців після початку повномасштабного вторгнення у 36,3 % опитаних дорослих в Україні за результатами скринінгу було виявлено ознаки щонайменше одного психічного розладу [1]. Важливе місце серед психопатологічних проявів посідає тривожна симптоматика. У дослідженні Wang et al. (2024), що охопило 2364 дорослих, які проживали в Україні, ознаки ймовірного тривожного розладу виявлено у 23,1 % респондентів. Водночас ще більш поширеною була депресивна симптоматика: ознаки ймовірного депресивного розладу встановлено у 44,2 % обстежених [2]. Подібні тенденції спостерігалися й на більш ранніх етапах повномасштабної війни: безпосередній вплив травматичних подій асоціювався з більш вираженими проявами як тривоги, так і депресії [3].

Тривожні та депресивні прояви мають значне клінічне перекриття й часто спостерігаються одночасно, проте характер їх поєднання характеризується значною клінічною неоднорідністю. Співвідношення тривожного та депресивного компонентів, ступінь їх вираженості та характер супутніх клінічних проявів можуть суттєво відрізнятися між пацієнтами. Gao et al. (2023) при порівнянні пацієнтів з ізольованою депресією, ізольованою тривогою та їх коморбідним поєднанням встановили відмінності у профілях супутньої патології між досліджуваними групами. Коморбідне поєднання тривоги та депресії характеризувалося більшою частотою інших психічних розладів, порушень сну та розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин [4]. Отримані дані свідчать про фенотипову неоднорідність тривожних і депресивних розладів та обґрунтовують необхідність детальнішого вивчення особливостей їх клінічних проявів.

Окремого значення в умовах сучасної війни набуває поєднання психотравмувального впливу з перенесеною вибуховою травмою та контузією. Вибуховий вплив може супроводжуватися складним комплексом неврологічних, когнітивних і психопатологічних проявів. У військовослужбовців із вибухово-асоційованою легкою черепно-мозковою травмою серед частих супутніх станів описують посттравматичні, депресивні та тривожні розлади [5, 6]. Водночас вираженість психопатологічної симптоматики після вибухового впливу не може розглядатися виключно як наслідок черепно-мозкової травми, оскільки клінічна картина формується в умовах складної взаємодії фізичних і психотравмувальних чинників [5-7]. Це обґрунтовує доцільність урахування анамнестичних відомостей про перенесену контузію при дослідженні клінічної неоднорідності тривожно-депресивних розладів в умовах війни.

Таким чином, в умовах тривалого воєнного стресу клінічне значення має не лише встановлення наявності та ступеня вираженості тривожної й депресивної симптоматики, а й дослідження характеру їх співвідношення та взаємозв’язків. Варіативність тривожних і депресивних проявів може визначати особливості клінічної картини тривожно-депресивних розладів, що зумовлює необхідність поглибленого вивчення їх клініко-психопатологічних особливостей та чинників, пов’язаних із їх неоднорідністю в умовах тривалої війни.

Матеріали та методи

Дослідження виконано у форматі поперечного обсерваційного дослідження з порівняльним та кореляційним аналізом клініко-психопатологічних і психометричних показників. Дослідження проводилося з дотриманням етичних стандартів: усі учасники були поінформовані про мету та методи дослідження, брали участь добровільно та надали інформовану згоду на участь. Конфіденційність персональних даних забезпечувалася шляхом їх анонімізації під час формування та статистичної обробки бази даних.

Характеристика вибірки

До дослідження було залучено 100 пацієнтів чоловічої статі із тривожними та/або депресивними розладами віком від 18 до 60 років. Залежно від наявності контузії в анамнезі обстежених було розподілено на дві групи: групу 1 становили 60 пацієнтів (60,0 %) із контузією в анамнезі, групу 2 – 40 пацієнтів (40,0 %) без контузії в анамнезі.

Критеріями включення були: наявність тривожного та/або депресивного розладу; вік 18-60 років; підписана інформована згода на участь у дослідженні. Критеріями невключення були ненадання письмової інформованої згоди або небажання пацієнта брати участь у дослідженні. Критеріями виключення були відмова від подальшої участі в дослідженні або неможливість завершити передбачений протоколом комплекс обстеження.

Дослідження проводилося з дотриманням етичних принципів проведення досліджень за участю людини; отримані дані опрацьовувалися в анонімізованому форматі.

Методи дослідження

Клініко-психопатологічні та психодіагностичні методи

Оцінювання клінічних проявів тривожних і депресивних розладів проводили із застосуванням стандартизованих психометричних шкал, що дозволило кількісно визначити характер і ступінь вираженості тривожної та депресивної симптоматики.

1. Госпітальна шкала тривоги та депресії (Hospital Anxiety and Depression Scale, HADS) застосовувалася для оцінювання вираженості тривожної та депресивної симптоматики. Шкала складається з 14 пунктів, розподілених на дві підшкали: HADS-A для оцінювання тривоги та HADS-D для оцінювання депресії, по 7 пунктів у кожній підшкалі. Сумарний показник кожної підшкали становить від 0 до 21 бала; вищі значення відповідають більшій вираженості відповідної симптоматики.

2. Шкала тривоги Гамільтона (Hamilton Anxiety Rating Scale, HAM-A) використовувалася для поглибленої оцінки вираженості тривожної симптоматики. Шкала містить 14 пунктів, що характеризують психічні та соматичні прояви тривоги. Кожний пункт оцінюється від 0 до 4 балів, а збільшення сумарного показника відображає зростання вираженості тривожної симптоматики.

3. Шкала депресії Бека (Beck Depression Inventory, BDI) використовувалася для оцінювання вираженості депресивної симптоматики. Опитувальник містить 21 пункт, що охоплює когнітивні, афективні та соматичні прояви депресії. Вищий сумарний бал відповідає більшій вираженості депресивної симптоматики.

Застосування зазначеного комплексу методик дало змогу кількісно оцінити тривожну та депресивну симптоматику та провести порівняльний аналіз її клініко-психопатологічних особливостей у сформованих групах.

Статистичний аналіз

Статистичну обробку отриманих даних проводили з використанням IBM SPSS Statistics. Для кількісних показників застосовували методи описової статистики. З огляду на характер розподілу кількісні показники представляли у вигляді медіани (Me). Для порівняння двох незалежних груп використовували U-критерій Манна-Уїтні. Взаємозв’язки між показниками тривожної та депресивної симптоматики оцінювали за допомогою коефіцієнта рангової кореляції Спірмена (ρ). Статистично значущими вважали відмінності та кореляційні зв’язки при p<0,05.

Результати

До дослідження було включено 100 пацієнтів чоловічої статі: 60 із контузією в анамнезі та 40 без контузії. Результати міжгрупового порівняння за показниками HADS, HAM-A та BDI наведено нижче.

Результати за шкалою HADS

За субшкалою тривоги HADS-A медіана показника у групі 1 становила 12,0 бала, у групі 2 – 13,5 бала; статистично значущих міжгрупових відмінностей не встановлено (p=0,132). За субшкалою депресії HADS-D медіана становила відповідно 10,5 та 14,0 бала, при цьому показник у групі 2 був статистично значущо вищим (p=0,009) (табл. 1).

Table 1. Порівняльна характеристика показників HADS у досліджуваних групах Група 1 – пацієнти з контузією в анамнезі (n=60); група 2 – пацієнти без контузії в анамнезі (n=40); HADS-A – субшкала тривоги Госпітальної шкали тривоги та депресії; HADS-D – субшкала депресії Госпітальної шкали тривоги та депресії; Me – медіана; U – значення U-критерію Манна-Уїтні; Z – стандартизоване значення критерію; p – рівень статистичної значущості; статистично значущими вважали відмінності при p<0,05.

Показник	Група 1, n=60, Me	Група 2, n=40, Me	U -критерій Манна-Уїтні	Z	p
HADS-A	12,0	13,5	986,5	-1,507	0,132
HADS-D	10,5	14,0	828,5	-2,619	0,009

Таким чином, за рівнем тривожної симптоматики за HADS-A статистично значущих відмінностей між групами не встановлено. Водночас у групі 2 виявлено статистично значущо вищий рівень депресивної симптоматики за HADS-D порівняно з групою 1.

Результати за шкалою тривоги Гамільтона

За шкалою тривоги Гамільтона (HAM-A) медіана показника у групі 1 становила 29,5 бала, у групі 2 – 33,0 бала; статистично значущих міжгрупових відмінностей не встановлено (p=0,157) (табл. 2).

Table 2. Порівняння сумарного показника HAM-A у досліджуваних групах Група 1 – пацієнти з контузією в анамнезі (n=60); група 2 – пацієнти без контузії в анамнезі (n=40); HAM-A – шкала тривоги Гамільтона; Me – медіана; U – значення U-критерію Манна-Уїтні; Z – стандартизоване значення критерію; p – рівень статистичної значущості; статистично значущими вважали відмінності при p<0,05.

Показник	Група 1, n=60, Me	Група 2, n=40, Me	U -критерій Манна-Уїтні	Z	p
HAM-A	29,5	33,0	999,0	-1,415	0,157

Таким чином, за рівнем тривожної симптоматики за HAM-A статистично значущих відмінностей між групами не встановлено.

Результати за шкалою депресії Бека

За шкалою депресії Бека (BDI) медіана показника у групі 1 становила 20,0 бала, у групі 2 - 27,5 бала; статистично значущих міжгрупових відмінностей не встановлено (p=0,055) (табл. 3).

Table 3. Порівняльна характеристика показників BDI у досліджуваних групах Група 1 – пацієнти з контузією в анамнезі (n=60); група 2 – пацієнти без контузії в анамнезі (n=40); BDI – шкала депресії Бека; Me – медіана; U – значення U-критерію Манна-Уїтні; Z – стандартизоване значення критерію; p – рівень статистичної значущості; статистично значущими вважали відмінності при p<0,05.

Показник	Група 1, n=60, Me	Група 2, n=40, Me	U -критерій Манна-Уїтні	Z	p
BDI	20,0	27,5	927,0	-1,922	0,055

Таким чином, за рівнем депресивної симптоматики за BDI статистично значущих відмінностей між групами не встановлено, хоча медіана показника була вищою у групі 2.

Кореляційний аналіз

Для оцінки взаємозв’язків між тривожною та депресивною симптоматикою проведено кореляційний аналіз із використанням коефіцієнта рангової кореляції Спірмена. До аналізу включали показники різних психометричних інструментів; кореляції між субшкалами одного опитувальника окремо не розглядали.

Встановлено статистично значущі позитивні кореляційні зв’язки між усіма проаналізованими показниками тривожної та депресивної симптоматики.

Table 4. Кореляційні зв’язки між показниками тривожної та депресивної симптоматики ρ – коефіцієнт рангової кореляції Спірмена; p – рівень статистичної значущості.

Показник	ρ Спірмена	p	Характер зв’язку
BDI ↔ HAM-A	0,826	<0,001	сильний позитивний
BDI ↔ HADS-A	0,797	<0,001	сильний позитивний
HAM-A ↔ HADS-A	0,795	<0,001	сильний позитивний
BDI ↔ HADS-D	0,756	<0,001	сильний позитивний
HAM-A ↔ HADS-D	0,659	<0,001	позитивний

Найсильніший кореляційний зв’язок встановлено між сумарними показниками BDI та HAM-A (ρ=0,826; p<0,001), що свідчить про тісну асоціацію між вираженістю депресивної та тривожної симптоматики (табл. 4).

Сильні позитивні кореляції також встановлено між BDI та HADS-A (ρ=0,797; p<0,001), а також між HAM-A та HADS-A (ρ=0,795; p<0,001). Останній результат демонструє високу узгодженість оцінки тривожної симптоматики двома різними психометричними інструментами.

Депресивна симптоматика за BDI сильно позитивно корелювала з показником HADS-D (ρ=0,756; p<0,001). Крім того, між HAM-A та HADS-D встановлено позитивний кореляційний зв’язок (ρ=0,659; p<0,001).

Узагальнення результатів

Узагальнення отриманих даних свідчить про наявність вираженої та взаємопов’язаної тривожно-депресивної симптоматики в обох досліджуваних групах.

При міжгруповому порівнянні статистично значущих відмінностей за показниками тривоги не встановлено ні за HADS-A (p=0,132), ні за HAM-A (p=0,157). Водночас депресивна симптоматика була більш вираженою у групі 2: за HADS-D різниця досягла статистичної значущості (p=0,009), тоді як за BDI виявлено аналогічну спрямованість відмінностей, що наближалася, але не досягла встановленого рівня статистичної значущості (p=0,055).

Кореляційний аналіз продемонстрував тісний взаємозв’язок тривожного та депресивного компонентів. Найсильніший позитивний зв’язок виявлено між BDI та HAM-A (ρ=0,826; p<0,001). Сукупність виявлених кореляцій дозволяє розглядати тривожні та депресивні прояви в досліджуваній вибірці як тісно взаємопов’язані компоненти клінічної симптоматики.

При цьому наявність контузії не асоціювалася з вищими сумарними показниками тривоги. Натомість вищі показники депресивної симптоматики спостерігалися у групі без контузії, причому статистично значущу міжгрупову різницю встановлено за HADS-D.

Обговорення

Проведене дослідження продемонструвало значну представленість тривожної та депресивної симптоматики в обох досліджуваних групах та тісний взаємозв’язок між окремими її компонентами. Порівняльний аналіз не виявив статистично значущих міжгрупових відмінностей за показниками тривоги, визначеними за HADS-A та HAM-A. Водночас більш виражені відмінності спостерігалися щодо депресивної симптоматики: у групі пацієнтів без контузії показники HADS-D були статистично значуще вищими, а результати BDI демонстрували аналогічну спрямованість відмінностей, хоча й не досягли встановленого рівня статистичної значущості. Кореляційний аналіз, своєю чергою, виявив тісні позитивні взаємозв’язки між показниками тривоги та депресії, що вказує на значну асоційованість тривожного та депресивного компонентів у досліджуваній вибірці.

У нашому дослідженні статистично значущих відмінностей між групами за рівнем тривожної симптоматики не було виявлено ані за субшкалою HADS-A, ані за шкалою HAM-A. Отримані результати можуть свідчити про те, що в умовах тривалого воєнного стресу вираженість тривожної симптоматики визначається не лише наявністю в анамнезі контузії або черепно-мозкової травми, а й сукупним впливом актуальних психотравмувальних та соціально-середовищних чинників. Така інтерпретація узгоджується з даними досліджень української популяції в умовах повномасштабної війни, які свідчать про значну поширеність тривожної та депресивної симптоматики, а також про асоціацію її вираженості з впливом травматичних подій та інших стресорів воєнного часу [1-3].

Водночас відсутність статистично значущих міжгрупових відмінностей у нашій вибірці не суперечить наявним даним щодо психопатологічних наслідків ЧМТ. За результатами систематичного огляду та метааналізу Dehbozorgi et al. (2024), частота виникнення тривоги після ЧМТ становила 17,45 %, а особи з ЧМТ мали приблизно в 1,9 раза вищий ризик розвитку тривоги порівняно з особами без ЧМТ [8]. Водночас автори не встановили статистично значущого зв’язку між тяжкістю ЧМТ та виникненням тривоги, а результати включених досліджень характеризувалися значною гетерогенністю [8]. Отже, отримані нами результати можуть відображати багатофакторний характер формування тривожної симптоматики, за якого в умовах тривалого воєнного стресу вплив перенесеної контузії може поєднуватися з впливом інших психотравмувальних чинників.

Особливої уваги заслуговують виявлені відмінності за вираженістю депресивної симптоматики. На відміну від показників тривоги, за якими статистично значущих міжгрупових відмінностей не встановлено, депресивний компонент характеризувався чіткішою міжгруповою диференціацією. У пацієнтів без контузії в анамнезі рівень депресивної симптоматики за HADS-D був статистично значуще вищим, тоді як за BDI спостерігалася аналогічна спрямованість відмінностей, яка наближалася, але не досягла встановленого рівня статистичної значущості. Узгоджена спрямованість результатів двох психометричних інструментів дозволяє розглядати більш виражену депресивну симптоматику у групі без контузії як особливість досліджуваної вибірки, водночас не поширюючи цей висновок за межі отриманих даних.

На перший погляд, така спрямованість відмінностей може видаватися неочікуваною з огляду на встановлений у літературі зв’язок між ЧМТ і подальшим розвитком депресивної симптоматики. У систематичному огляді та метааналізі Dehbozorgi et al. (2024), що включав 43 дослідження, частота нових випадків депресивної симптоматики після ЧМТ становила 13 %, а відносний ризик її виникнення в осіб із ЧМТ був у 2,10 раза вищим порівняно з особами без ЧМТ [9]. Таким чином, на популяційному рівні перенесена ЧМТ асоціюється з підвищеним ризиком депресивної симптоматики.

Однак принциповою для інтерпретації наших результатів є відмінність дизайну дослідження та характеристик вибірки. У нашій роботі наявність контузії не використовувалася для порівняння осіб із ЧМТ із психічно здоровою контрольною групою. Обидві групи були сформовані з пацієнтів, які вже мали тривожні та/або депресивні розлади, а факт перенесеної контузії виступав фактором стратифікації всередині клінічної вибірки. Відповідно, отримані дані характеризують не ризик виникнення депресії після контузії, а особливості вираженості депресивного компонента серед пацієнтів із уже сформованою тривожно-депресивною патологією. З цієї позиції вищі показники HADS-D у групі без контузії не суперечать установленому в літературі зв’язку між ЧМТ і депресією та не можуть розглядатися як свідчення протективного впливу контузії.

Водночас отримана спрямованість міжгрупових відмінностей підкреслює, що в сучасних умовах війни наявність контузії не є єдиним чинником, здатним визначати тяжкість депресивної симптоматики. Формування та вираженість депресивних проявів відбуваються в контексті сукупного впливу бойових і небойових психотравмувальних подій, тривалого стресу, втрат, соціально-економічної нестабільності та індивідуальних способів подолання стресу. Зокрема, Wang et al. (2024) у дослідженні дорослого населення України продемонстрували зв’язок більшої кількості пережитих травматичних подій із більш вираженою депресивною симптоматикою [2]. Це дозволяє припустити, що в клінічній вибірці пацієнтів із тривожно-депресивними розладами вираженість депресивного компонента може визначатися сукупністю взаємодіючих чинників, а не самим фактом наявності або відсутності контузії.

Окремої уваги потребує певна невідповідність статистичної значущості результатів HADS-D і BDI. Обидві шкали продемонстрували однакову спрямованість міжгрупових відмінностей, проте статистично значущого рівня вони досягли лише за HADS-D. Така відмінність може бути пов’язана зі специфікою психометричних інструментів та відмінностями у представленості окремих компонентів депресивної симптоматики. HADS створювалася для оцінювання тривоги й депресії з мінімізацією впливу соматичних проявів захворювання [10], тоді як BDI охоплює ширший спектр проявів депресії, а внесок афективних і соматичних компонентів у його сумарний показник може відрізнятися залежно від клінічної популяції [11]. Тому розбіжність у рівні статистичної значущості між HADS-D і BDI доцільніше розглядати не як суперечність між отриманими результатами, а як можливе відображення відмінностей у тому, які аспекти депресивної симптоматики фіксують використані методики. Водночас підтвердження цього припущення потребувало б окремого аналізу структури симптомів і не може бути встановлене на підставі сумарних показників у межах цього дослідження.

Важливим результатом проведеного дослідження стало встановлення тісних взаємозв’язків між тривожною та депресивною симптоматикою. Усі проаналізовані кореляції мали позитивну спрямованість і були статистично значущими (p<0,001). Найсильніший зв’язок виявлено між показниками BDI та HAM-A (ρ=0,826), дещо нижчі, але також сильні кореляції – між BDI та HADS-A (ρ=0,797), HAM-A та HADS-A (ρ=0,795), а також BDI та HADS-D (ρ=0,756). Позитивний зв’язок між HAM-A та HADS-D становив ρ=0,659. Сукупність отриманих результатів свідчить про те, що вища вираженість тривожної симптоматики в досліджуваній вибірці асоціювалася з більшою вираженістю депресивних проявів.

Виявлений характер взаємозв’язків узгоджується із сучасними уявленнями про значне клінічне перекриття тривожних і депресивних розладів. За результатами систематичного огляду та метааналізу Saha et al., який охопив 171 дослідження, було отримано стійкі докази високої коморбідності афективних і тривожних розладів незалежно від типу діагнозу, часових характеристик та особливостей статистичного аналізу; медіана відношення шансів у 90 проведених метааналізах становила 6,1 [12]. Дані Netherlands Study of Depression and Anxiety (NESDA) також свідчать, що поєднання тривожних і депресивних розладів є поширеним клінічним феноменом, а їх коморбідність асоціюється з більшою тяжкістю та хронічністю психопатологічних проявів, функціональними порушеннями та менш сприятливим перебігом [13].

Отримані нами сильні кореляційні зв’язки між показниками різних психометричних методик мають значення і для характеристики клініко-психопатологічних особливостей досліджуваних розладів. Найсильніша асоціація була встановлена між BDI та HAM-A – інструментами, спрямованими на оцінювання різних психопатологічних доменів. Подібно, високий рівень взаємозв’язку BDI з HADS-A демонструє, що більш виражені депресивні прояви супроводжувалися більшою вираженістю тривоги. Це дозволяє розглядати тривожний і депресивний компоненти в досліджуваній вибірці не як ізольовані прояви, а як тісно взаємопов’язані клінічні компоненти.

Водночас наявність сильних кореляцій не означає тотожності тривоги та депресії. У літературі підкреслюється, що ці психопатологічні феномени мають як спільні, так і специфічні характеристики, а їх висока асоційованість може бути пов’язана зі спільними неспецифічними компонентами психопатології, зокрема негативним афектом, впливом стресових життєвих подій та частковим перекриттям симптоматики [14]. Тому отримані кореляції доцільно інтерпретувати як свідчення тісного співіснування та взаємопов’язаності тривожних і депресивних проявів, а не як доказ їхньої клінічної тотожності.

У контексті отриманих результатів особливого значення набуває поєднання двох рівнів аналізу. Міжгрупові відмінності залежно від наявності контузії виявилися більш характерними для депресивного, ніж для тривожного компонента, тоді як кореляційний аналіз продемонстрував стійку асоційованість тривожної та депресивної симптоматики в межах усієї клінічної вибірки. Це може свідчити про те, що клінічна неоднорідність тривожно-депресивних розладів визначається не лише ступенем вираженості окремого симптоматичного домену, а й особливостями співвідношення та взаємозв’язку тривожного і депресивного компонентів. Саме такий підхід може бути продуктивним для подальшого виділення клініко-психопатологічних варіантів тривожно-депресивних розладів у сучасних умовах війни.

Узагальнення результатів міжгрупового та кореляційного аналізів свідчить про клінічну неоднорідність тривожно-депресивних розладів у досліджуваній вибірці. За відсутності статистично значущих міжгрупових відмінностей у вираженості тривожної симптоматики депресивний компонент характеризувався більш виразною диференціацією залежно від наявності контузії в анамнезі. Водночас сильні позитивні кореляції між показниками тривоги та депресії засвідчують їх тісну взаємопов’язаність. Отримані дані обґрунтовують доцільність комплексної оцінки тривожних і депресивних проявів з урахуванням травматичного анамнезу та актуального психосоціального контексту.

Клінічне значення результатів

Отримані результати мають практичне значення для клінічної оцінки пацієнтів із тривожно-депресивними розладами в умовах війни. Висока асоційованість тривожної та депресивної симптоматики свідчить про доцільність їх комплексної оцінки незалежно від того, який симптоматичний компонент переважає на момент звернення пацієнта. Водночас відсутність статистично значущих міжгрупових відмінностей за показниками тривоги та більш виражена диференціація депресивного компонента залежно від наявності контузії в анамнезі вказують на недостатність ізольованого врахування факту перенесеної контузії для характеристики актуального психопатологічного стану. Клінічна оцінка таких пацієнтів має передбачати аналіз характеру та вираженості тривожних і депресивних проявів у поєднанні з оцінкою травматичного анамнезу та актуальних психотравмувальних і соціально-середовищних чинників. Такий підхід може сприяти більш повному розумінню клінічної картини розладу та обґрунтованому вибору подальшої терапевтичної тактики.

Висновки

1. У пацієнтів із тривожно-депресивними розладами встановлено відмінності у вираженості окремих компонентів психопатологічної симптоматики залежно від наявності контузії в анамнезі. Статистично значущих міжгрупових відмінностей за показниками тривоги HADS-A та HAM-A не виявлено. Водночас депресивна симптоматика за HADS-D була статистично значуще більш вираженою у пацієнтів без контузії (p=0,009), а за BDI спостерігалася аналогічна спрямованість відмінностей, яка не досягла встановленого рівня статистичної значущості (p=0,055).
2. Встановлено тісні позитивні взаємозв’язки між показниками тривожної та депресивної симптоматики. Найсильнішу кореляцію виявлено між BDI та HAM-A (ρ=0,826; p<0,001); сильні зв’язки також встановлено між BDI та HADS-A (ρ=0,797), HAM-A та HADS-A (ρ=0,795) і BDI та HADS-D (ρ=0,756), тоді як кореляція HAM-A з HADS-D становила ρ=0,659 (усі p<0,001). Отримані дані свідчать про тісну асоційованість тривожного та депресивного компонентів у досліджуваній вибірці.
3. Сукупність отриманих результатів свідчить про клініко-психопатологічну неоднорідність тривожно-депресивних розладів в умовах війни. Вираженість психопатологічної симптоматики не може бути пояснена лише наявністю або відсутністю контузії в анамнезі, що обґрунтовує необхідність комплексної оцінки тривожних і депресивних проявів з урахуванням травматичного анамнезу та актуального психосоціального контексту.