Стан поліморбідності у більшості випадків характерний для людей похилого віку. Пацієнти похилого віку з психічними захворюваннями часто страждають ще на декілька соматичних захворювань. Взаємовплив цих захворювань змінює класичну клінічну картину, характер їх перебігу, збільшує кількість ускладнень і їх тяжкість, погіршує якість життя і прогноз. В результаті ускладнюється лікувально-діагностичний процес, значно знижується комплаєнс у взаєминах лікаря і пацієнта та задоволеність пацієнта медичною допомогою. Пацієнти з поліморбідністю схильні до недотримання медичних рекомендацій, самолікування та суб’єкт-об’єктних пасивних відносин в лікувальному процесі.
Визначення впливу психотерапії на якість життя і задоволеність медичною допомогою у пацієнтів похилого віку з психічними розладами і поліморбідністю.
В рандомізованому контрольованому дослідженні взяло участь 325 пацієнтів похилого віку з психічними розладами і поліморбідністю. Основна група кількістю 238 осіб отримувала стандартне лікування і психотерапевтичне втручання. Програма психотерапевтичного втручання складалася з психоосвіти, комплаєнс-терапії і тренінгу профілактики фармакоманії. Група порівняння кількістю 87 осіб проходила тільки стандартне лікування. Пацієнти були оцінені за шкалою якості життя SF-36 та опитувальником задоволеності пацієнта PSQ. Статистична обрабка результатів проводилась за допомогою програми SPSS.
Відмічалось суттєве покращення задоволеності пацієнта наданням допомоги, незалежно від її обсягу (8,32 бали; p<0.001). Зміни в рівні задоволеності наданням медичної допомоги після лікування (PSQ) в основній групі відносно порівняльної групи склали 3,63 бали та були наддостовірними (р<0.001). Більш суттєве покращення якості життя внаслідок стаціонарного лікування демонстрували пацієнти більш молодшого віку (r=-0,149; p=0.007), меншим дефіцитом когнітивного функціонування (r=0,282; p<0.001).. Збільшення задоволеності наданням медичної допомоги була асоційована з більшою кількістю ліків в постійній схемі терапії (r=0,121; p=0.029) і униканням додаткового періодичного прийому препаратів (r=-0.134; p=0.015). Одинаки були більш чутливими щодо задоволеності медичною допомогою порівняно з заміжніми/ одруженими пацієнтами (rs=-0,122; р=0,028). Схильні до самолікування пацієнти мали більші зміни якості життя після лікування (rs=0.119; р=0,033), але менші зміни задоволеності медичною допомогою (rs=-0,115; р=0,038).
Доведено підвищену потребу пацієнтів похилого віку з психічними розладами і поліморбідністю в отриманні медичної допомоги. Підтверджено гіпотезу дослідження, що психотерапія сприяє покращенню якості життя і задоволеності пацієнтів.
Стан поліморбідності майже півстоліття пригортає увагу багатьох дослідників, тому що одночасна наявність у пацієнта декількох захворювань, почасти не пов’язаних між собою патогенетичними механізмами
В міру підвищення середнього віку збільшується кількість людей, що страждає від хронічних захворювань (соматичних і психічних) та інвалідності внаслідок онкологічних, серцево-судинних, легеневих, церебро-васкулярних захворювань, переломів та їх наслідків, дементуючих процесів тощо. Наявність декількох захворювань у однієї особи, їх прогредієнтність значною мірою залежить від конституціональної нейросоматичної уразливості і алостатичного навантаження зовнішнього і внутрішнього середовища, насамперед періодичних гострих або хронічних стресових ситуацій. З віком явище поліморбідності набуває більшої розповсюдженості і інтенсивності, тому воно найбільш представлене серед пацієнтів похилого віку
Переважна кількість наукових досліджень щодо вивчення поліморбідності була проведена на вибірках пацієнтів первинної мережі з соматичною патологією
В дослідженні пацієнтів у віці 39-90 років (середній вік 65 років) і середня кількість супутніх захворювань склало 2,3 (діапазон 1-7). Основними модифікатори терапевтичної поведінки в цьому дослідженні були визначені: сподівання щодо здоров'я пацієнтів, відносини між пацієнтом і лікарем, мотивація пацієнтів та сприйняття ними контролю захворювань. Важливо, що учасники дослідження хотіли більшої власної участі в процесі прийняття рішень стосовно їхнього лікування та здоров'я в цілому, отримання більшої кількості інформації про свою хворобу і ліки. Вони також хотіли отримання індивідуалізованої медичної допомоги, яка мала б брати до уваги їхні уподобання і особистісні та емоційні особливості
Взаємовплив захворювань змінює класичну клінічну картину, характер перебігу, збільшує кількість ускладнень і їх тяжкість, погіршує якість життя і прогноз, в результаті - ускладнює лікувально-діагностичний процес, значно знижує комплаєнс у взаєминах лікаря і пацієнта та задоволеність пацієнта медичною допомогою. Пацієнти з поліморбідністю схильні до недотримання медичних рекомендацій, самолікування та суб’єкт-об’єктних пасивних відносин в лікувальному процесі
Комплаєнс ліків є важливою частиною догляду за пацієнтами, конче необхідною для досягнення клінічних цілей. У доповіді ВООЗ “Прихильність до довготривалого лікування” за 2003 рік було наголошено, що підвищення прихильності до лікування може мати значно більш ефективний вплив на здоров'я населення, чим удосконалення будь-якого конкретного методу лікування
Додатковим фактором ризику для пацієнтів похилого віку с психічними розладами і поліморбідністю є використання потенційно невідповідних ліків. Самолікування серед людей похилого віку взагалі є серйозною проблемою громадського здоров'я, оскільки воно пов'язане із збільшенням захворюваності та смертності, що спричиняє високі витрати на систему охорони здоров'я.
Так, у бразильському дослідження щодо прийому ліків пацієнтами, які перебували в будинках догляду, були отримані наступні дані. Серед літніх пацієнтів, які щоденно вживали препарати, 82,6% приймали принаймні один препарат без призначення лікаря, з них найбільш часто: 26,5% - антипсихотики та 15,1% - анальгетики. З усіх використовуваних препаратів 32,4% були самолікуванням, причому 29,7% з них були такими ліками, яких людям похилого віку слід уникати, незалежно від їхнього стану, 1,1% - були неприйнятними ліками для літніх людей із певними захворюваннями або синдромами, а 1,6% - ліками, що слід використовувати з обережністю. У багатоваріантному аналізі авторами були визначені фактори, пов'язані з самолікуванням: поліфармація (р = 0,0187), цереброваскулярне захворювання (р = 0,00336), психічні розлади (р <0,0001) та залежність (р = 0,0404)
Інше дослідження показало, що у Франції понад 20% госпіталізацій людей похилого віку є наслідком побічної дії прийнятих ліків, серед яких 50% можна було запобігти
Оцінка якості життя останніми роки також набуває більшого значення у світовій медичній практиці як показник загального стану пацієнта, ефективності лікувальних та реабілітаційних заходів, що проводяться, а також використовується як прогностичний критерій захворювання. У літньому віці суб'єктивна оцінка якості життя впливає на перебіг соматичних і психічних розладів
Дійсно, у літньому віці якість життя визначає результат лікування і прогноз захворювання. Задоволеність якістю життя в літньому і старечому віці є результатом динамічного процесу взаємодії об'єктивних і суб'єктивних оцінок стану фізичного і психічного здоров'я. Вона не може бути зведена лише до біомедичних параметрів людини в певний час. Саме біопсихосоціальний підхід до якості життя обумовлює її залежність не тільки від стану здоров'я, але й від оцінки пацієнтом свого життєвого шляху, ефективної соціальної активності та наявності підтримки від оточуючих осіб. Труднощі в повсякденному функціонуванні, порушення адаптації до змін навколишнього середовища, наявність когнітивного дефіциту і афективних розладів також сприяють погіршенню якості життя літніх людей
Важливо, що якість життя літнього пацієнта значною мірою визначається ступенем його незалежністю від сторонньої допомоги, здатністю керувати власним життям. З цього випливає висновок, що якість життя у таких пацієнтів залежить не стільки від кількості і тяжкості захворювань, скільки від наявної біопсихосоціальної ресурсної бази, копінг-стратегій і навичок вирішення проблем, активної участі в процесі лікування.
Міжнародний досвід свідчить про збільшення очікувань пацієнтів щодо якості надання медичної допомоги пропорційно підвищенню рівня розвитку країни в цілому і системи охорони здоров'я зокрема
Задоволеності пацієнтів з психічними розладами якістю медичної допомоги приділяється все більше уваги в наукових дослідженнях. Експерти Cooperative Group на основі досвіду 5-річного періоду спостережень зауважили на тому, що розуміння вимог і потреб пацієнтів шляхом оцінки їх задоволеності сприяє активній участі хворих в процесі лікування, збільшуючи його ефективність в цілому. Результати дослідження виявили потенційні переваги у використанні зворотного зв'язку з пацієнтами, які страждають на важкі перманентні психічні захворювання. Автори відмітили підвищення загального рівня задоволеності медичною допомогою до 56%, але не участі пацієнтів в лікувальному процесі
Недостатність інформації та подальше виключення процесу обговорення та прийняття рішень про лікування є найчастішими скаргами пацієнтів з вадами психічного здоров'я. Автори зауважили, що підвищення обізнаності пацієнтів щодо захворювання зменшують занепокоєння щодо лікування, підвищують його ефективність і якість життя
В іншому дослідженні були виділені ключові фактори задоволеності стаціонарних пацієнтів, які страждали на депресивні та невротичні і пов'язані зі стресом розладами: робота медичних сестер, робота лікаря, комфортність палат, обсяг і якість психотерапевтичної допомоги, здатність лікаря до емпатичного слухання і його готовність інформувати пацієнта про захворювання і його лікуванні
Розуміння факторів та процесів взаємодії лікарів та пацієнтів може поліпшити багато аспектів надання медичної допомоги. Так, вік хворих пов'язаний зі стилем взаємодії з лікарем, що, в свою чергу, пов'язаний із задоволенням пацієнтів. З одного боку, лікарі частіше зустрічаються з пацієнтами старше 65 років. З іншого боку, літні пацієнти були більш задоволені зустрічами, зосередженими на пацієнтах
Сприяння незалежності має важливе значення на всіх стадіях терапії деменції
Психотерапевтичне втручання, спрямоване на обізнаність пацієнта щодо свого захворювання і методів його лікування, створення терапевтичного альянсу і запобігання самолікуванню, за нашою гіпотезою, сприяє підвищенню комплаєнсу, якості життя і задоволеності медичною допомогою поліморбідних пацієнтів похилого віку, які страждають на психічні розлади
R. Kemp і співавт.
Отже,
В дослідженні за умови отримання інформованої згоди взяло участь 325 пацієнтів з поліморбідністю, які проходили стаціонарне лікування у геронтопсихіатричному відділенні ПНЛ м. Маріуполь. Дослідження мало дизайн рандомізованого контрольованого клінічного випробування. Рандомізація проводилась за допомогою комп’ютерної програми. Пацієнти були рандомізовані на основну та порівняльну групи за типом лікування у співвідношенні 3:1 з урахуванням віку і статі з дотриманням репрезентативності за цими показниками. В основній групі було 238 пацієнтів, в групі порівняння – 87 пацієнтів.
Пацієнти основної групи отримувала лікування відповідно до стандартів терапії основного і клінічно значущих супутніх захворювань, а також психотерапевтичне втручання за спеціальною програмою. Програма психотерапевтичного втручання складалася з трьох частин: інформаційної, спонукальної і рефлексивної. Вона передбачала поєднання психоосвіти, комплаєнс-терапії і тренінгу профілактики фармакоманії.
Група порівняння кількістю 87 осіб проходила тільки стандартне лікування основного психічного розладу і клінічно значущих супутніх соматичних захворювань.
У всіх пацієнтів визначався рівень поліморбідності за Сукупною шкалою оцінки захворювань для геріатрії Cumulative Illness Rating Scale for Geriatrics (CIRS-G), медикаментозне навантаження (щоденне, періодичне, самолікування), а також рівень задоволеності наданням медичної допомоги за Опитувальником задоволеності пацієнтів Patient Satisfaction Questionnaire (PSQ), якості життя за шкалою SF-36 та комплаєнс за шкалою оцінки рівня комплаєнсу MMAS.
За результатами оцінки задоволення якістю надання медичної допомоги нами було виявлено наступні особливості пацієнтів геронтопсихіатричного профілю. Для всієї вибірки обстежених пацієнтів, незалежно від обсягу наданої стаціонарної допомоги, відмічалось суттєве покращення задоволеності пацієнта наданням допомоги в цілому. За шкалою PSQ воно склало 8,32 бали із статистично значимою достовірністю (p<0.001).
В середньому, якщо порівнювати вибірку в цілому, відмічалось суттєве покращення задоволеності пацієнта наданням допомоги. За шкалою PSQ воно склало 8.32 бали із статистично значимою достовірністю (p<0.001).
Показник | Середня | Стандартне відхилення | Різниця | 95% довірливий інтервал | Статистична значимість |
---|---|---|---|---|---|
PSQ-9 до лікування | 59.93 | 9.138 | -8.32 | -9.14…-7.50 | <0.001 |
PSQ-9 після лікування | 68.25 | 7.762 |
Тобто, 95% геронтопсихіатричних пацієнтів вказали на збільшену задоволеність наданням допомоги на 12,5-15,2% незалежно від її обсягу, що, на нашу думку, підкреслює підвищену потребу цих пацієнтів в отриманні будь-якої медичної допомоги.
Міжгрупова різниця по базовим і кінцевим показникам PSQ в основній і порівняльній групах була недостовірною (відповідно р=0,052 і р=0,145). Це свідчить, з одного боку, за оцінкою базових показників, про можливість порівняння окремих клінічних груп після рандомізації вибірки. З іншого боку, загальний середній рівень задоволеності наданням медичної допомоги після лікування (PSQ) в клінічних групах суттєво не відрізнявся (відповідно ОГ – 68,63 бали; ПГ – 67,21 бали).
Міжгрупова різниця по базовим і кінцевим показникам PSQ була недостовірною.
Показник | Група | Кількість пацієнтів | Середня | Стандартне відхилення | 95% довірливий інтервал | р |
---|---|---|---|---|---|---|
PSQ базовий | ПГ | 87 | 61.55 | 9.528 | 59.52-63.58 | 0.052 |
ОГ | 238 | 59.33 | 8.938 | 58.19-60.47 | ||
PSQ кінцевий | ПГ | 87 | 67.21 | 8.087 | 65.48-68.93 | 0.145 |
ОГ | 238 | 68.63 | 7.762 | 67.40-69.09 |
За даними дисперсійного аналізу (ANOVA), зміни в рівні задоволеності наданням медичної допомоги після лікування (PSQ) в основній групі відносно порівняльної групи склали 3,63 бали та були наддостовірними (р<0.001). Це підтвердило гіпотезу дослідження, що психотерапевтичні інтервенції (психоосвіта, комплаєнс-терапія, тренінг профілактики фармакоманії) покращують задоволеність пацієнтів лікуванням.
Зміни в експериментальній групі у порівнянні із контрольною склали 3,63 бали та були наддостовірними (р<0.001). Це підтверджує гіпотезу дослідження, що психологічні інтервенції покращують задоволеність пацієнтів лікуванням.
Група | Кількість пацієнтів | Середня | Стандартне відхилення | 95% довірливий інтервал | р |
---|---|---|---|---|---|
ПГ | 87 | 5.66 | 8.264 | 3.89-7.42 | <0.001 |
ОГ | 238 | 9.29 | 6.941 | 8.41-10.18 |
Варто зауважити, що проведений нами тест Левене на гомогенність дисперсії вибірок окремих клінічних груп виявився статистично недостовірним, що підтвердило гіпотезу про рівність дисперсій в цих групах щодо шкали PSQ та можливість проведення дисперсійного аналізу.
Тест Левене на гомогенність дисперсії вибірок статистично недостовірний, що підтверджує гіпотезу про рівність дисперсій щодо шкали PSQ та можливість проведення дисперсійного аналізу.
Індекс Левене | Df1 | Df2 | Статистична значимість |
---|---|---|---|
2.783 | 1 | 323 | 0.096 |
При оцінці прихильності до лікування ми з’ясували, що вона суттєво відрізнялась між групами, включаючи вихідні (базові показники). Так, в основній групі комплаєнтність за шкалою MMAS була достовірно більша на 0,52 бали, ніж в порівняльній групі до початку лікування (р=0.007). Це означає, що ми не мали можливості спиратися на результати дисперсійного аналізу щодо впливу психологічних інтервенцій на зміну в комплаєнтності у обстежених нами пацієнтів геронтопсихіатричного профілю.
Прихильність до лікування суттєво відрізнялась між групами, включаючи вихідні (базові показники). В експериментальній групі комплаєнтність була достовірно більша на 0.52 балу, ніж в контрольній групі до початку лікування (р=0.007). Це означає, що ми не можемо спиратися на результати дисперсійного аналізу щодо впливу психологічних інтервенцій на зміну в комплаєнтності у пацієнтів.
Показник | Група | Кількість пацієнтів | Середня | Стандартне відхилення | 95% довірливий інтервал | р |
---|---|---|---|---|---|---|
MMAS, базова | ПГ | 87 | 2.60 | 1.40 | 2.30-2.90 | 0.007 |
ОГ | 238 | 3.12 | 1.60 | 2.92-3.33 | ||
MMAS, кінцева | ПГ | 87 | 3.81 | 1.23 | 3.55-4.07 | <0.001 |
ОГ | 238 | 4.41 | 1.36 | 4.24-4.58 |
Отже, за даними дисперсійного аналізу (ANOVA), достовірних відмінностей у зміні комплаєнтності між основною та порівняльною групами виявлено не було (р=0,490).
Достовірних відмінностей у зміні комплаєнтності між експериментальною та контрольною групами виявлено не було
Група | Кількість пацієнтів | Середня | Стандартне відхилення | 95% довірливий інтервал | р |
---|---|---|---|---|---|
ПГ | 87 | 1.21 | 0.891 | 1.02-1.40 | 0.490 |
ОГ | 238 | 1.29 | 0.934 | 1.17-1.41 |
Варто зауважити, що проведений нами тест Левене на гомогенність дисперсії вибірок окремих клінічних груп виявився статистично недостовірним, що підтвердило гіпотезу про рівність дисперсій в цих групах щодо шкали комплаєнтності MMAS та можливість проведення дисперсійного аналізу. Але попередні дані з порівняння початкових показників за цією шкалою унеможливлюють дисперсійний аналіз.
Тест Левене на гомогенність дисперсії вибірок статистично недостовірний, що підтверджує гіпотезу про рівність дисперсій щодо шкали MMAS та можливість проведення дисперсійного аналізу.
Індекс Левене | Df1 | Df2 | Статистична значимість |
---|---|---|---|
0.010 | 1 | 323 | 0.922 |
За даними кореляційного аналізу було визначено, що зміни в шкалі якості життя SF-36 протягом лікування достовірно обернено корелювали із віком, сила кореляції – слабка (r=-0,149; p=0.007). Таким чином, більш суттєве покращення якості життя внаслідок стаціонарного лікування демонстрували пацієнти більш молодшого віку. Також зміни в якості життя за шкалою SF-36 достовірно прямо корелювали із загальний балом шкали MMSE, сила кореляції була слабкою (r=0,282; p<0.001). Отже, більше покращення в якості життя спостерігалось у пацієнтів з меншим дефіцитом когнітивного функціонування (більшим загальним балом за шкалою MMSE). Зміни за шкалою задоволення наданням медичної допомоги PSQ прямо корелювали із загальною кількістю препаратів, які пацієнт приймав постійно (r=0,121; p=0.029), і обернено корелювали з кількістю препаратів, які пацієнт приймав періодично (r=-0.134; p=0.015). Тобто, збільшення задоволеності наданням медичної допомоги була асоційована з більшою кількістю ліків в постійній схемі терапії і униканням додаткового періодичного прийому препаратів.
*Статистично значима кореляція. Зміни в SF-36 протягом лікування достовірно обернено корелювали із віком, сила кореляції – слабка. Це означає, що більш суттєве покращення якості життя мали більш молоді пацієнти. Зміни в SF-36 достовірно прямо корелювали із загальний балом MMSE (сила кореляції – слабка). Це означає, що більше покращення в якості життя спостерігалось у пацієнтів, які набирали більше балів по MMSE. Зміни в PSQ прямо корелювали із загальною кількістю препаратів, які пацієнт приймав постійно.
Показник | Зміни в SF36 | Зміни в PSQ | Зміни в MMAS |
---|---|---|---|
Кореляційний коефіцієнт, r (достовірність, p) | |||
Вік | -0.149 (0.007)* | -0.10 (0.860) | 0.004(0.940) |
Кількість супутніх захворювань | 0.68 (0.222) | -0.048 (0.388) | -0.004(0.941) |
Рівень куріння (пачко-роки) | -0.67 (0.229) | -0.006 (0.919) | -0.102(0.066) |
Кількість препаратів, всього | 0.87 (0.119) | 0.16 (0.775) | -0.032(0.565) |
Кількість препаратів, періодично | 0.079(0.157) | -0.134(0.015)* | 0.061(0.273) |
Кількість препаратів, щоденно | 0.032(0.563) | 0.121(0.029)* | -0.082(0.143) |
Загальний бал MMSE | 0.282(<0.001)* | 0.058(0.301) | -0.023(0.686) |
Нами була відмічена пряма кореляція середньої сили (rs=0,226; р<0,001) між змінами задоволення наданням медичної допомоги за шкалою PSQ та клінічною групою, до якої входив пацієнт (без психотерапевтичного компоненту або з ним). Також пряма сильна кореляція була відмічена між змінами якості життя за шкалою SF-36 (rs=0,5; р<0,001) та клінічною групою, до якої входив пацієнт. Таким чином, були підтверджені дані дисперсійного аналізу щодо того, що психотерапевтичні інтервенції сприяють покращенню якості життя та задоволеності пацієнта наданням медичної допомоги.
Слабка обернена кореляція відмічалась між сімейним станом та змінами за шкалою PSQ (rs=-0,122; р=0,028). Це свідчило про те, що у одинаки були більш чутливими щодо задоволеності наданням медичної допомоги за змінами шкали PSQ порівняно з заміжніми та одруженими пацієнтами. Самолікування пацієнтів геронтопсихіатричного профілю обернено корелювало із змінами задоволеності медичною допомогою за шкалою PSQ, але прямо – із змінами якості життя за шкалою SF-36. В обох випадках сила кореляції була дуже слабка (відповідно rs=-0,115; р=0,038 та rs=0.119; р=0,033). Варто зауважити, що серед пацієнтів, які були схильні до з самолікування, відмічалися більші зміни якості життя за шкалою SF-36 після лікування, але, в той же час, були менші зміни в задоволеності медичною допомогою за шкалою PSQ.
*Статистично достовірна різниця. Пряма кореляція середньої сили (r=0.226) відмічається між змінами PSQ та групою, до якої входив пацієнт. Пряма сильна кореляція відмічається між змінами в SF-36 (r=0.5) та групою, до якої входив пацієнт. Це підтверджує дані дисперсійного аналізу щодо того, що психологічні інтервенції покращують якість життя та задоволеність пацієнта лікуванням. Слабка обернена кореляція відмічається між сімейним станом та змінами в PSQ (r=-0.122), це означає, що у одинаків зміни в PSQ були більшими, ніж у одружених/заміжніх. Щодо самолікування, воно обернено корелювало із змінами в PSQ, та прямо – із змінами в SF-36. Сила кореляції дуже слабка (-0.115 та 0.119) відповідно. Серед пацієнтів, які займалися самолікуванням, відмічалися більші зміни в SF-36 після лікування, але, в той же час, менші – по PSQ.
Показник | Зміни в SF36 | Зміни в PSQ | Зміни в MMAS |
---|---|---|---|
Кореляційний коефіцієнт, rs (достовірність, p) | |||
Стать | 0.065(0.243) | 0.036(0.513) | 0.034(0.547) |
Характер праці (розумова/фізична) | -0.092(0.099) | 0 (1) | 0.025(0.653) |
Сімейний стан (одружений/заміжня або неодружений/незаміжня) | 0.031(0.579) | -0.122(0.028)* | -0.073(0.19) |
Самолікування (так або ні) | 0.119(0.033)* | -0.115(0.038)* | 0.009(0.867) |
Шизофренія/деменція | -0.063(0.304) | -0.005(0.933) | 0.030 |
Група (ОГ/ПГ) | 0.500(<0.001) | 0.226(<0.001)* | 0.046(0.409) |
Отримані нами дані щодо суттєвого (p<0.001) покращення задоволеності пацієнта наданням допомоги для всієї вибірки обстежених пацієнтів, незалежно від обсягу наданої стаціонарної допомоги є аналогічними даним дослідження M. Crosier щодо потенційних переваг використання зворотного зв'язку з пацієнтами, які страждають на важкі перманентні психічні захворювання. На підвищену потребу пацієнтів похилого віку з психічними розладами і поліморбідністю в отриманні будь-якої медичної допомоги незалежно від її обсягу вказують позитивні зміни задоволеності на 12,5-15,2% у 95% геронтопсихіатричних пацієнтів.
Підтвердженням гіпотези дослідження, що психотерапевтичні інтервенції (психоосвіта, комплаєнс-терапія, тренінг профілактики фармакоманії) покращують задоволеність пацієнтів лікуванням, можна вважати наддостовірні зміни в рівні задоволеності наданням медичної допомоги після лікування (PSQ) в основній групі відносно порівняльної (3,63 бали; р<0.001).
Більш суттєве покращення якості життя внаслідок стаціонарного лікування демонстрували пацієнти більш молодшого віку (r=-0,149; p=0.007). Також більше покращення в якості життя спостерігалось у пацієнтів з меншим дефіцитом когнітивного функціонування (більшим загальним балом за шкалою MMSE) (r=0,282; p<0.001).
Нами було виявлено, що збільшення задоволеності наданням медичної допомоги було асоційована з більшою кількістю ліків в постійній схемі терапії (r=0,121; p=0.029), і униканням додаткового періодичного прийому препаратів (r=-0.134; p=0.015). На наш погляд, такі результати виявилися наслідком оптимізації фармакотерапії, призначеної психосоматичним консиліумом з урахуванням супутніх захворювань в активній фазі. Крім того, ми визначили, що психотерапевтичні інтервенції сприяли покращенню якості життя (rs=0,5; р<0,001) та задоволеності пацієнта наданням медичної допомоги (rs=0,226; р<0,001).
Додатково ми виявили, що одинаки були більш чутливими щодо зміни задоволеності наданням медичної допомоги в процесі лікування порівняно з заміжніми та одруженими пацієнтами (rs=-0,122; р=0,028). Це могло бути відображенням їх більшого залучення в лікувальний процес та часткового відновлення комунікативного простору при перебуванні в стаціонарі.
Серед пацієнтів, схильних до самолікування, відмічалися більші зміни якості життя після лікування (rs=0.119; р=0,033), але менші зміни в задоволеності медичною допомогою (rs=-0,115; р=0,038). Отже, оптимізація фармакотерапії в стаціонарі і зменшення самолікування пацієнтів, які були схильними до нього, сприяла підвищенню якості життя. Разом з тим, менші зміни в задоволеності медичною допомогою пацієнтів, схильних до самолікування, могли бути обумовлені суб’єктивним зменшенням незалежності у прийомі ліків і певним відтермінуванням у часі ефективності психотерапевтичного втручання.
В проведеному дослідженні було доведено підвищену потребу пацієнтів похилого віку з психічними розладами і поліморбідністю в отриманні медичної допомоги. Було підтверджено гіпотезу дослідження, що психотерапія спрямоване на обізнаність пацієнта щодо свого захворювання і методів його лікування, створення терапевтичного альянсу і запобігання самолікуванню, за нашою гіпотезою, сприяє підвищенню якості життя і задоволеності медичною допомогою поліморбідних пацієнтів похилого віку, які страждають на психічні розлади.
Автори заявляють про відсутність будь-яких конфліктів інтересів.