Remote affective disorders after thrombectomy of thrombotic occlusion: comparative analysis of subjective and objective symptoms

Abstract

Background. The work is devoted to the comparison of subjective and objective assessment of long-term affective disorders in patients who underwent thrombectomy of thrombotic occlusion.

Study objective. To determine the features of self-perception and the actual presence and severity of affective disorders in patients who underwent thrombotic occlusion thrombectomy in the distant postoperative period.

Materials and methods. During 2023-2024, a prospective study of 96 patients who underwent thrombectomy for thrombotic occlusion was conducted at the Center for Roentgen Endovascular Neurosurgery of the Kyiv City Clinical Hospital No. 1 (Kyiv, Ukraine). The study of long-term psychiatric consequences took place in the late postoperative period – on the 30-35th day after surgery using clinical-anamnestic, clinical-psychopathological and psychodiagnostic research methods. An objective assessment of the affective sphere of patients was carried out using the Hamilton Anxiety Rating Scale (HARS), the Hamilton Depression Rating Scale (HDRS) and the Young Mania Rating Scale (YMRS). The Hospital Anxiety and Depression Scale (HADS) and the Altman Self-Rating Mania Scale (ASRM) were also used – diagnostic tools that are based on a subjective assessment of the severity of existing affective disorders.

Results. The features of self-perception of existing affective disorders in patients who underwent thrombectomy of thrombotic occlusion in long-term postoperative period were determined. Specific characteristics of self-perception regarding affective disorders were identified in patients who underwent thrombectomy for thrombotic occlusion during the long-term postoperative period. In particular, it was established that there is no significant gap between the objective clinical presentation and the subjective perception of affective disorders among the selected patient population. The observed difference between expert assessment and patient self-reports is minimal, indicating a preserved capacity for reflection on one's emotional state during the long-term postoperative phase. However, the existing slight discrepancy in indicators is driven by a specific tendency toward aggravation: patients are inclined to exaggerate the intensity of depressive and anxious manifestations.

Conclusion. The obtained data on the peculiarities of self-perception of affective disorders in patients who underwent thrombectomy for thrombotic occlusion form the basis for a personalized system of comprehensive rehabilitation of these patients.

Key words: ischemic stroke, anxiety, depression, neurosurgery, psychiatry.

УДК 616.89-008.45/.47:616.831-005.1-089.87]-036.8-085.851

Вступ

Проблема психічних розладів у пацієнтів із цереброваскулярною патологією набуває дедалі більшої клінічної та соціальної значущості. Афективні порушення, зокрема тривожні, депресивні та маніакальні симптоми, є поширеними наслідками ішемічного інсульту (ІІ) та істотно впливають на процес нейрореабілітації, якість життя і прогноз відновлення хворих. В умовах розширення можливостей невідкладного судинного втручання, зокрема впровадження механічної тромбектомії при тромботичних оклюзіях, постає необхідність комплексного аналізу психоемоційних змін у цієї категорії пацієнтів у віддаленому постінсультному періоді [1-3].

Оцінка афективних порушень у постінсультних хворих є складним завданням, оскільки клінічні прояви можуть бути модифіковані нейрокогнітивними дефіцитами, моторними обмеженнями або мовними порушеннями. Це ускладнює не лише клінічну діагностику, а й інтерпретацію психометричних даних. У таких умовах важливого значення набуває порівняльний аналіз суб’єктивної оцінки пацієнтів і даних об’єктивної оцінки, що дає змогу виявити відмінності у сприйнятті власного емоційного стану та реального рівня глибини порушень [4-6].

Результати досліджень взаємозв’язку між суб’єктивною та об’єктивною оцінкою тривоги, депресії та маніоформних симптомів у пацієнтів, які перенесли ІІ і тромбектомію дозволять поглибити розуміння психопатологічних механізмів постінсультних афективних порушень, оптимізувати діагностичні критерії і розробити персоніфіковані програми психореабілітації, орієнтовані на суб’єктивний досвід хворих та їх об’єктивні потреби.

Мета дослідження

Визначити особливості самосприйняття та фактичної наявності й вираженості афективних порушень у хворих, які перенесли тромбектомію тромботичної оклюзії, у віддалений післяопераційний період.

Матеріали та методи

Упродовж 2023-2024 років було проведено проспективне клінічне дослідження серед пацієнтів Центру рентгенендоваскулярної нейрохірургії КНП «Київська міська клінічна лікарня №1» (м. Київ, Україна). Початкова вибірка включала 160 хворих, які перенесли механічну тромбектомію з приводу тромботичної оклюзії мозкових артерій. Після застосування визначених критеріїв виключення сформовано основну групу (ОГ), що налічувала 96 осіб. Середній вік хворих ОГ становив 70,2±10,8 років. За гендерним складом контингент був представлений 61 (63,5 %) жінкою та 35 (36,5 %) чоловіками. Повторне обстеження психічного стану хворих проводилося у віддаленому післяопераційному періоді – на 30-35-й день після хірургічного втручання. Тоді, для комплексної оцінки афективних порушень застосовувалися клініко-анамнестичний, клініко-психопатологічний та психодіагностичний методи.

Об’єктивна оцінка афективної сфери здійснювалася за допомогою стандартизованих психометричних інструментів: Шкали Гамільтона для оцінки тривоги (Hamilton Anxiety Rating Scale, HARS; G. S. Bruss та ін., 1994), Шкали Гамільтона для оцінки депресії (Hamilton Depression Rating Scale, HDRS; Б. В. Михайлов та ін., 2014) та Оціночної шкали манії Янга (Young Mania Rating Scale, YMRS; R. C. Young та ін., 1978). Суб’єктивна оцінка афективних симптомів проводилася із застосуванням методик самооцінки: Госпітальної шкали тривоги і депресії (Hospital Anxiety and Depression Scale, HADS; Б. В. Михайлов та ін., 2014) та Шкали Альтмана для самостійного визначення манії (Altman Self-Rating Mania Scale, ASRM; E. G. Altman та ін., 1997).

Перелічені діагностичні інструменти дозволили здійснити порівняльний аналіз суб’єктивної та об’єктивної оцінки афективних розладів у сформованого контингенту хворих. Статистичну обробку отриманих даних було проведено із використанням стандартних пакетів прикладних програм Microsoft Office Excel 2016, із подальшим розрахунком описових статистичних показників та порівняльних коефіцієнтів.

Результати

Аналіз особливостей самосприйняття хворими, які перенесли хірургічне втручання з приводу тромбектомії тромботичної оклюзії, власних афективних порушень, відбувалось у віддаленому післяопераційному періоді шляхом порівняння даних об’єктивної та суб’єктивної оцінки вираженості депресивної, тривожно та маніакальної симптоматики.

Так, за результатами об’єктивної оцінки із використанням шкали HARS середньогруповий показник вираженості психопатологічної симптоматики тривожного спектру у хворих ОГ склав 23,1±3,8 балів: виявлена симптоматика не сягала клінічного рівня значимості (0-17 балів) у 7 (7,3%) хворих, більшість хворих сформованої групи демонстрували прояви тривоги помірного рівня вираженості (18-24 бали) – 52 (54,2%) хворих, у 37 (38,5%) хворих ступінь вираженості зазначених проявів був визначений як виражений.

Дані самозвітів хворих ОГ щодо вираженості проявів тривоги були наступними. Середній показник сприйняття тривоги ОГ за шкалою HADS у групі склав 16,3±3,8 балів: абсолютна більшість хворих повідомили про прояви тривоги клінічного рівня вираженості (>11 балів) – 87 (90,6%) хворих, лише 9 (9,4%) хворих повідомили про субклінічний рівень тривоги (8-10 балів), а хворих, які б повідомляли про умовно «нормальний» рівень тривоги (0-7 балів), виявлено не було.

Таким чином, показники вираженості об’єктивних та суб’єктивних компонентів тривожного афекту у хворих ОГ, що були виявлені у віддалений післяопераційний період, перебували у суміжних спектрах інтенсивності відповідної шкали (рис. 1).

Figure 1. Схематичне зображення співвідношення об’єктивної та суб’єктивної оцінки вираженості тривожного афекту у хворих ОГ

Таким чином, суб’єктивна оцінка вираженості психопатологічної симптоматики тривожного спектру хворими ОГ була близькою до їх об’єктивного стану із тенденцією до агравації. Ряд проявів, такі як пришвидшення серцебиття, задишка, тремор кінцівок, головний біль та інші соматичні еквіваленти тривоги, сприймались хворими як прояви погіршення їх соматичного стану чи повторного епізоду мозкової катастрофи, що у свою чергу, призводило до посилення страху та формування порочного колу тривоги. Тенденція до аграваціїї проявлялось у схильності хворих посилювати власні хворобливі прояви підчас перебування у компанії близького оточення або лікуючого лікаря. Агравація у хворих – механізм подолання стресу, пов’язаного із пережитим ІІ, схожий до пошуку підтримки із-зовні.

Також було оцінено особливості сприйняття депресивних проявів у сформованого контингенту хворих. Так, об’єктивний середньогруповий показник вираженості депресії за шкалою за HDRS сягав 19,7±3,4 балів: жодного хворого із рівнем депресії донозологічного рівня вираженості (0-7 балів) виявлено не було; у 4 (4,2%) хворих депресивні прояви сягали легкого рівня своєї вираженості (8-13 балів); депресивні прояви середнього рівня вираженості (14-18 балів) були виявлені у 29 (30,2%) хворих ОГ; у абсолютної більшості обстежуваних ОГ, а саме у 41 (42,7%) хворого, депресивні прояви сягали тяжкого рівня вираженості (19-22 балів); дуже тяжкий рівень (≥ 23 бали) депресивних порушень був виявлений у 22 (22,9%) хворих ОГ.

Отримані дані об’єктивної оцінки афективного статусу від даних самозвітів хворих. Так, середньогруповий показник вираженості депресії за шкалою HADS сягав 15,2±3,85 балів: відсутність проявів депресивного спектру було виявлено лише у 1 (1,0%) хворого, субклінічний рівень вираженості депресивної симптоматики виявляли 15 (15,6%) хворих, абсолютна більшість хворих ОГ виявили клінічно значимі показники депресивного афекту – 80 (83,3%) хворих.

Таким чином, показники вираженості об’єктивних та суб’єктивних компонентів депресивного афекту у хворих ОГ, що були виявлені у віддаленому післяопераційному періоді, перебували у суміжних спектрах інтенсивності відповідної шкали (рис. 2).

Figure 2. Схематичне зображення співвідношення об’єктивної та суб’єктивної оцінки вираженості депресивного афекту у хворих ОГ

Таким чином, показники об’єктивної оцінки та суб’єктивні звіти хворих ОГ демонструють високий ступінь конвергенції, де межа між фактичним порушенням та його особистим сприйняттям стає умовною. Проте спостерігалась незначна тенденція до агравації депресивного афекту, що проявлялась у гіперболізація емоційного дискомфорту, коли суб'єктивні скарги на пригніченість та душевний біль набували першочергового значення, часто затьмарюючи формальні діагностичні критерії; хворі були схильні акцентувати увагу на найменших змінах настрою, надаючи їм статусу непереборних; у діагностичній розмові хворі виявляли надмірну зосередженість на ідеях самозвинувачення та безпорадності, власний інтелектуальний (асоціативний) темп сприймали як катастрофічно сповільнений, що часом значно перебільшувало сприйняття реального депресивного ідіаторного гальмування. Моторна загальмованість та порушення сну не просто констатувались, а інтерпретувались як критичні наслідки «мозкової катастрофи»; будь-який неврологічний дефіцит суб’єктивно підсилювався, ставав центральною фігурою в картині страждання, що виходить далеко за межі об'єктивної тяжкості наслідків проведеного оперативного втручання.

У віддаленому післяопераційному періоді під час дослідження проявів маніакального спектру у хворих ОГ було виявлено мінімальні розбіжності між результатами клінічного обстеження та особистим сприйняттям пацієнтів. Отримані дані свідчать про те, що суб’єктивна оцінка хворих майже повністю корелює з об’єктивною картиною, маючи при цьому ледь помітну тенденцію до незначного посилення (агравації) зафіксованих симптомів. За результатами об’єктивної оцінки із використанням шкали YMRS показники ОГ коливалась в межах 0–12 балів, із середнім значенням по групі 4,4 ± 1,86, що відповідає клінічній нормі або субклінічним проявам. Самооцінка хворих ОГ за шкалою ASRM також продемонструвала низьку інтенсивність симптомів (середній бал 2,0 ± 1,04).

Мінімальні відмінності між об’єктивними клінічними показниками та суб’єктивними звітами хворих ОГ значною мірою зумовлені загальною низькою інтенсивністю маніакальних проявів. Проте детальний аналіз вказує на специфічну динаміку: поодинокі випадки маніоформної симптоматики, зафіксовані фахівцем, демонстрували слабкий кореляційний зв’язок із самозвітами, що свідчить про зміщення акцентів у бік суб’єктивної інтерпретації. Замість дефіциту критики спостерігався стан, коли хворі надавали перевагу власним відчуттям над зовнішніми спостереженнями. Епізоди ажитації чи дисфорії сприймалися ними не як клінічний симптом, а як значуща, іноді суб’єктивно підсилена реакція на оточення. Хворі демонстрували схильність до акцентуації на власних емоційних реакціях. Навіть за низьких об’єктивних балів, суб’єктивне переживання дискомфорту під час афективних спалахів виходило на перший план, що створювало ефект незначної агравації власного стану.

Така мінімальна різниця між оцінками та схильність до перебільшення окремих аспектів власного стану обумовлені особливостями формування суб’єктивної моделі хвороби представниками контингенту дослідження, в якій власні відчуття стають вагомішими за клінічні факти.

Обговорення

Наукова розробка проблеми психіатричних наслідків у віддалений період після тромбектомії при тромботичній оклюзії наразі залишається маловивченою, що зумовлює певну фрагментарність порівняльного аналізу отриманих результатів з іншими джерелами. Проте отримані нами дані щодо поширеності емоційних розладів у структурі віддалених психопатологічних станів у хворих ОГ виявляють високу відповідність загальноприйнятим науковим результатам. Особливої уваги заслуговує характер самосприйняття хворими свого стану. На відміну від класичних уявлень про виражену анозогнозію, наше дослідження продемонстрував мінімальний розрив між об’єктивними показниками та суб’єктивними звітами. У хворих, які перенесли ІІ, спостерігається зближення експертної та особистої оцінок психопатологічних проявів тривожного, депресивного та маніакального спектрів; замість ігнорування симптомів, хворі виявляли схильність до незначного перебільшення інтенсивності власних емоційних переживань., що свідчить про збережену, а подекуди й загострену увагу до внутрішнього дискомфорту, що частково підтверджується працями інших авторів, які вказують на специфічну чутливість пацієнтів у віддаленому періоді мозкової катастрофи [1, 2, 5-7].

Висновки

Визначено особливості самосприйняття наявних афективних порушень у хворих, які перенесли тромбектомію тромботичної оклюзії, у віддаленому післяопераційному періоді. Так, результати дослідження свідчать про відсутність суттєвого розриву між об’єктивною клінічною картиною та суб’єктивним сприйняттям афективних порушень хворими ОГ. Виявлена різниця між експертною оцінкою та самозвітами пацієнтів є мінімальною, що вказує на збережену здатність хворих до рефлексії власного емоційного стану у віддаленому післяопераційному періоді. Проте існуюча незначна розбіжність показників зумовлена специфічною тенденцією до агравації: хворі схильні до перебільшення інтенсивності депресивних та тривожних провів. Така акцентуація на власному дискомфорті свідчить про високу сензитивність до наслідків мозкової катастрофи, через яку суб’єктивна інтерпретація страждання набуває домінуючого значення в загальному клінічному профілі.

Отримані дані дозволять сформувати підґрунтя для системи комплексної реабілітації хворих, яка буде відповідати засадам персоніфікованої медицини.