Internal personal resources in patients with different types of alopecia: the role of hardiness and resilience in mental maladaptation

Abstract

Background. Alopecia is not only a dermatological condition but also a significant psychosocial challenge associated with body image disturbance, reduced quality of life, and increased risk of anxiety and depressive disorders. Within the framework of psychodermatology, internal adaptive resources, particularly hardiness and resilience, are considered key determinants of stress coping and psychological adjustment. However, their role in the development of psychological maladaptation in patients with alopecia remains insufficiently explored.

Objective. To assess the characteristics of hardiness and resilience as internal adaptive resources in patients with different types of alopecia and to determine their association with the level of psychological maladaptation.

Materials and methods. Women with metabolic (n=45) and mixed (n=108) alopecia were examined. Hardiness was assessed using the short version of the S.R. Maddi Hardiness Test, and resilience was measured using the Connor–Davidson Resilience Scale (CD-RISC-10). Comparative analysis was performed depending on the type of alopecia and the severity of psychological maladaptation.

Results. Patients with mixed alopecia demonstrated significantly lower total hardiness scores (21.98±3.54) compared to those with metabolic alopecia (26.47±5.05; p<0.01). Similar patterns were observed across all hardiness components: commitment (6.93±1.85 vs 7.67±2.03; p<0.05), control (7.43±2.66 vs 9.33±3.02; p<0.01), and challenge (7.63±1.81 vs 9.47±1.97; p<0.01). Resilience levels were also significantly lower in the mixed alopecia group (17.05±7.60 vs 25.36±6.48; p<0.01).

A clear gradient relationship was identified between the severity of psychological maladaptation and internal adaptive resources: hardiness decreased from 27.49±4.18 (no maladaptation) to 18.37±1.77 (maladaptation disorders; p<0.01), while resilience declined from 23.02±8.26 to 14.43±6.56 (p<0.01). The most sensitive components of hardiness were commitment and control.

Conclusions. Hardiness and resilience represent key internal adaptive resources that determine psychological adjustment in patients with alopecia. Their reduction is associated with the development of psychological maladaptation and may serve as a predictor of its severity. These findings support the integration of resource-based assessment into clinical psychological evaluation and the development of targeted interventions aimed at strengthening adaptive capacities.

Keywords: alopecia; mental maladaptation; psychodermatology; hardiness; resilience; adaptive resources; quality of life; body image

УДК 616.891:616-052:615.851

Вступ

У сучасній клінічній медицині зростає інтерес до вивчення внутрішніх адаптивних ресурсів особистості як ключових детермінант психічного здоров’я при хронічних соматичних захворюваннях. Зокрема, резильєнтність і життєстійкість розглядаються як системні характеристики, що визначають здатність індивіда протистояти стресу та підтримувати психологічне функціонування в умовах несприятливих впливів [1–3].

Алопеція є не лише дерматологічною, а й значущою психосоціальною проблемою, що супроводжується порушенням образу тіла, зниженням самооцінки та соціальної активності [4]. Сучасні дослідження демонструють, що у пацієнтів з алопецією значно підвищений ризик розвитку тривожних, депресивних і соматоформних розладів [5]. Встановлено, що психічні порушення можуть як передувати розвитку алопеції, так і бути її наслідком, формуючи двобічний патогенетичний зв’язок між психічним станом і дерматологічним захворюванням [6].

У рамках сучасної парадигми психодерматології алопеція розглядається як частина психосоматичного континууму, де взаємодія між нервовою, імунною та ендокринною системами відіграє ключову роль у формуванні клінічної картини. Психологічний стрес здатний впливати на функціонування волосяного фолікула через нейроендокринні механізми, зокрема активацію гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової осі та запальні процеси [7]. Водночас сам факт втрати волосся, як видимого дефекту зовнішності, виступає потужним психотравмуючим чинником, що підсилює дистрес і сприяє формуванню замкненого патологічного кола.

Психодерматологія як міждисциплінарний напрямок підкреслює необхідність комплексного підходу до пацієнта, який враховує біологічні, психологічні та соціальні фактори [8]. У цьому контексті особливого значення набуває дослідження внутрішніх ресурсів особистості, які можуть модулювати індивідуальну відповідь на захворювання.

Життєстійкість у концепції S.R. Maddi визначається як система базових установок (залученість, контроль, прийняття ризику), що формують активну позицію особистості у взаємодії зі стресом [1, 9]. Резильєнтність, у свою чергу, розглядається як здатність до відновлення та підтримання психічної рівноваги в умовах несприятливих впливів [2, 3]. Дослідження свідчать, що високий рівень резильєнтності асоціюється зі зниженням ризику розвитку психічних розладів і кращою адаптацією до хронічних захворювань [3].

Разом з тим, попри наявність даних про психоемоційні порушення при алопеції, питання ролі життєстійкості та резильєнтності як внутрішніх адаптивних ресурсів особистості у формуванні психічної дезадаптації (ПД) залишаються недостатньо вивченими. Це зумовлює необхідність подальших досліджень у цьому напрямку з позицій ресурсної моделі психічного здоров’я.

Мета дослідження

Визначити особливості життєстійкості та резильєнтності як внутрішніх адаптивних ресурсів особистості у пацієнток з алопецією різного ґенезу та встановити їх зв’язок із вираженістю ПД.

Матеріали і методи дослідження

З дотриманням принципів біомедичної етики, на підставі інформованої згоди, нами було комплексно обстежено 153 пацієнтки з дифузною алопецією. Вибір саме цієї форми алопеції був обумовлений тим, що, за даними літератури та нашими клінічними спостереженнями, саме дифузна алопеція найбільш часто супроводжується проявами деструктивної психопатологічної відповіді у вигляді формування порушень психічної сфери, на відміну від андрогенетичної (яка обумовлена віковим зниженням рівню естрогенів та спостерігається здебільшого у пацієнток/пацієнток більш пізнього віку), або гніздової алопеції (яка, хоча і провокує почасту нозогенні психопатологічні реакції, має складний аутоімунний генез і поширена здебільшого серед осіб дитячого і підліткового віку). Враховуючи неоднорідний генез дифузних алопеційних станів, в рамках діагнозу дифузної алопеції, ми виділили дві групи з різним етіопатогенетичними механізмами: метаболічну форму (45 осіб), і змішану форму (108 пацієнток), яка має гетерогенність етіологічних і чисельність патогенетичних чинників, серед яких виділяють окремий стресовий психоемоційний фактор. Серед обстежених з різним генезом алопеції за допомогою клініко-психопатологічного і психодіагностичного методів (із заcтосуванням шкал HARS, HDRS і опитувальника SCL-90-R) було виділено три групи: без ознак ПД (45 осіб, група 1 – Г1), з окремими ознаками ПД (73 особи, група 2 – Г2), та з наявністю розладів адаптації відповідно до критеріїв МКХ-10 (35 осіб група 3 – Г3) [10]. Особливості життєстійкості визначали з використанням адаптованої україномовної короткої версії тесту життєстійкості Maddi S.R [11], резильєнтності – з використанням адаптованої україномовної методики Connor–Davidson resilience scale-10 [12] у пацієнток з алопецією різного ґенезу та з проявами ПДА різної вираженості.

Статистичний аналіз включав описову статистику, аналіз розбіжностей з використанням непараметричного тесту Манна-Уїтні та кореляційний аналіз за допомогою методу рангових кореляцій Спірмена .

Результати дослідження

При вивченні особливостей життєстійкості у пацієнток з алопецією різного ґенезу була виявлена тенденція до значуще гірших показників у жінок зі змішаною алопецією як за сумарним показником життєстійкості, так і за окремими складовими (табл. 1, рис. 1).

Table 1. Показники життєстійкості у пацієнток з алопецією різного ґенезу

Показник	Значення показника, M±m, бали		р
	З метаболічною алопецією, n=45	Зі змішаною алопецією, n=108
Залученість	7,67±2,03	6,93±1,85	<0,05
Контроль	9,33±3,02	7,43±2,66	<0,01
Прийняття ризику	9,47±1,97	7,63±1,81	<0,01
Сумарний показник життєстійкості	26,47±5,05	21,98±3,54	<0,01

В оригінальній концепції S.R. Maddi [1, 9] життєстійкість розуміється як система уявлень індивіда про самого себе, світ, що його оточує та відносини з цим світом. Життєстійкість сприяє подоланню стресу через зменшення внутрішньої напруги. Висока життєстійкість сприяє більш конструктивному сприйняттю індивідом життєвих подій, розгляд їх як засобу особистісного розвитку, а не як джерела стресу і проблем.

У жінок з метаболічною алопецією показник життєстійкості склав 26,47±5,05 балів, що вкладається у норму (30,2±7,6 балів), тоді як у пацієнток зі змішаною алопецією показник життєстійкості виявився нижчим за норму: 21,98±3,54 балів.

Привертають увагу невисокі показники залученості в обох групах: при нормативному показнику 11,0±3,0 балів у пацієнток з метаболічною алопецією показник залученості склав 7,67±2,03 балів, а у пацієнток зі змішаною алопецією – 6,93±1,85 балів. У концепції S.R. Maddi під залученістю розуміється впевненість людини у тому, що активна участь у подіях життя і можливість знаходити шляхом активного пошуку цікаві і значущі речі є можливою і важливою складовою діяльності; низькі показники залученості є свідченням почуття відторгнення від життя, перебування поза його плином [13]. Низькі показники залученості у пацієнток з алопецією, на наш погляд, пов’язані саме з впливом фактору алопецією, що змушує пацієнток обмежувати коло спілкування і викликає почуття «відторгнення» від життя.

Figure 1. Кількісні показники життєстійкості (у балах) у пацієнток з різним ґенезом алопеції (квадрати – середнє значення, риски – 95,0% довірчий інтервал)

Показники контролю у пацієнток з алопецією загалом виявилися в межах норми (нормативне значення цього показника 9,4±2,7 балів). У концепції S.R. Maddi контроль передбачає впевненість людини у тому, що активна протидія і боротьба з життєвими обставинами дозволяє їй впливати на перебіг подій, змінюючи їх у бажаний бік. При цьому у пацієнток з метаболічною алопецією показник контролю був значуще вищим: 9,33±3,02 балів проти 7,43±2,66 балів.

Прийняття ризику S.R. Maddi розглядає як впевненість індивіда у необхідності активно діяти навіть тоді, коли ймовірність досягти мети невисока, оскільки досвід, набутий при негативному результаті, сам по собі цінний; прийняття ризику є важливим чинником саморозвитку людини. У пацієнток з алопецією показник прийняття ризику був у межах норми (нормативне значення 9,8±3,3 балів) і склав 9,47±1,97 балів у пацієнток з метаболічною алопецією і 7,63±1,81 балів у пацієнток зі змішаною алопецією.

Істотні відмінності у показниках життєстійкості були виявлені в залежності від вираженості ПДА (табл. 2, рис. 2).

Table 2. Показники життєстійкості у пацієнток з алопецією з різною вираженістю ПД

Показник	Значення показника, M±m, бали			Р
	Без ознак ПД, n=45	З ознаками ПД, n=73	З розладами адаптації, n=35	1-2	1-3	2-3
Залученість	8,07±2,02	7,07±1,73	6,11±1,68	<0,01	<0,01	<0,05
Контроль	10,24±2,38	7,99±2,27	5,09±1,95	<0,01	<0,01	<0,01
Прийняття ризику	9,18±1,99	8,03±1,98	7,17±1,62	<0,01	<0,01	<0,05
Сумарний показник життєстійкості	27,49±4,18	23,08±2,86	18,37±1,77	<0,01	<0,01	<0,01

Сумарний показник життєстійкості у пацієнток з відсутністю проявів ПД відповідав нормі і склав 27,49±4,18 балів. У пацієнток з окремими ознаками ПД значення показника життєстійкості відповідало нижній межі норми – 23,08±2,86 балів, а у пацієнток з розладами адаптації було істотно нижчим за норму – 18,37±1,77 балів.

Figure 2. Кількісні показники життєстійкості (у балах) у пацієнток з різним станом психічного здоров’я (квадрати – середнє значення, риски – 95,0% довірчий інтервал)

Показник залученості у групі з відсутністю проявів ПД відповідав нижній межі норми – 8,07±2,02 балів, тоді як в групі з окремими ознаками ПД показник був нижчим за норму – 7,07±1,73 балів, а у групі з розладами адаптації – низьким – 6,11±1,68 балів.

Значення показника контролю у пацієнток з відсутністю ознак ПД було достатньо високим – 10,24±2,38 балів, а у пацієнток з окремими ознаками ПД – нижчим, однак, теж у межах нормативних значень – 7,99±2,27 балів. Натомість, у пацієнток з розладами адаптації показник контролю був істотно нижчим за норму: 5,09±1,95 балів,

Показник прийняття ризику був в межах норми у всіх трьох групах; при цьому у пацієнток з відсутністю ознак ПД він був істотно більшим, ніж у пацієнток з окремими ознаками ПД – 9,18±1,99 балів проти 8,03±1,98 балів, а у пацієнток з окремими ознаками ПД більшим, ніж у пацієнток з розладами адаптації – 7,17±1,62 балів.

Таким чином, виявлено відмінності у рівнях життєстійкості в залежності від ґенезу алопеції: у пацієнток зі змішаною алопецією показник життєстійкості і його окремі складові – залученість, контроль та прийняття ризику – були істотно нижчими порівняно з показниками у пацієнток з метаболічною алопецією. Також показники життєстійкості істотно відрізнялися в залежності від вираженості ПД: у пацієнток з відсутністю ознак ПД усі показники життєстійкості були в межах норми, у пацієнток з окремими ознаками ПД сумарний показник життєстійкості відповідав нижній межі норми, а показник залученості був нижчим за норму.

При вивченні особливостей резильєнтності у пацієнток з алопецією різного ґенезу було виявлено, що кількісні показники резильєнтності у пацієнток з метаболічною алопецією відповідають середньому рівню резильєнтності – 25,36±6,48 балів, а у жінок зі змішаною алопецією – є нижчими за середній рівень – 17,05±7,60 балів (табл. 3, рис. 3).

Table 3. Показники резильєнтності у пацієнток з алопецією різного ґенезу

Показник	Значення показника, M±m, бали		р
	З метаболічною алопецією, n=45	Зі змішаною алопецією, n=108
Резильєнтність	25,36±6,48	17,05±7,60	<0,01

Figure 3. Кількісні показники резильєнтності (у балах) у пацієнток з різним ґенезом алопеції (квадрати – середнє значення, риски – 95,0% довірчий інтервал)

Істотні відмінності у показниках резильєнтності були виявлені в залежності від враженості ПД (табл. 4, рис. 4).

Table 4. Показники резильєнтності у пацієнток з алопецією з різною вираженістю ПД

Показник	Значення показника, M±m, бали			Р
	Без ознак ПД, n=45	З ознаками ПД, n=73	З розладами адаптації, n=35	1-2	1-3	2-3
Резильєнтність	23,02±8,26	19,74±7,73	14,43±6,56	<0,01	<0,01	<0,01

У пацієнток з відсутністю ознак ПД показник резильєнтності відповідав середньому рівню – 23,02±8,26 балів, у пацієнток з ознаками ПД відповідав нижчому за середній, ближче до середнього, рівню – 19,74±7,73 балів, а у пацієнток з розладами адаптації – низькому рівню: 14,43±6,56 балів.

Figure 4. Кількісні показники резильєнтності (у балах) у пацієнток з різною вираженістю ПД (квадрати – середнє значення, риски – 95,0% довірчий інтервал)

Таким чином, показники резильєнтності, як і показники життєстійкості, були пов’язані з ґенезом алопеції: істотно нижчі показники були виявлені у жінок зі змішаною алопецією, тоді як у жінок з метаболічною алопецією вони відповідали середньому рівню. Виявлено чітку залежність між резильєнтністю та вираженістю ПД: за відсутності ознак ПД показники резильєнтності у жінок з алопецією відповідали середньому рівню, за наявності ознак ПД – нижчому за середній рівень, і за наявності розладів адаптації – низькому рівню.

Обговорення результатів

Отримані дані свідчать про те, що життєстійкість і резильєнтність виступають не лише супутніми характеристиками, а системоутворюючими чинниками психічної адаптації у пацієнток з алопецією. З позицій сучасних уявлень про резильєнтність як динамічний процес підтримання психічного функціонування в умовах стресу, зниження цих показників може розглядатися як маркер підвищеної вразливості до психічних розладів [3].

Виявлене статистично значуще зниження сумарного показника життєстійкості у пацієнток зі змішаною алопецією узгоджується з концепцією S.R. Maddi, відповідно до якої життєстійкість визначає спосіб когнітивної інтерпретації стресових подій та здатність особистості до активної взаємодії з ними [1, 4, 13]. Подібні результати отримані в міжнародних дослідженнях, де показано, що нижчий рівень життєстійкості асоціюється з більш вираженими проявами психологічного дистресу та гіршою адаптацією до хронічних захворювань [1, 3].

Особливої уваги заслуговує зниження показника залученості, який відображає рівень включеності особистості у життєві процеси. У теоретичній моделі життєстійкості цей компонент пов’язаний із переживанням смислу та суб’єктивної значущості життєвого досвіду. Отримані дані розширюють результати міжнародних досліджень, які демонструють, що пацієнти з дерматологічними захворюваннями, зокрема алопецією, часто характеризуються соціальним уникненням, зниженням якості життя та порушенням образу тіла [4, 14, 15]. Таким чином, зниження залученості у нашому дослідженні може бути інтерпретоване як психологічний механізм соціальної дезадаптації.

Отримані результати щодо резильєнтності, зокрема її зниження у пацієнток зі змішаною алопецією, узгоджуються з даними досліджень, у яких резильєнтність розглядається як ключовий фактор, що модулює вплив стресу на психічне здоров’я [12, 16]. Зокрема, показано, що нижчий рівень резильєнтності асоціюється з підвищеним ризиком депресії, тривоги та соматоформних розладів [2, 17]. У дослідженнях, присвячених дерматологічним захворюванням, також встановлено, що пацієнти з нижчим рівнем психологічних ресурсів демонструють більш виражений психоемоційний дистрес та гірші показники адаптації [15, 18].

Важливим є встановлений у дослідженні градієнтний зв’язок між рівнем психічної дезадаптації та показниками життєстійкості і резильєнтності: зі зростанням вираженості дезадаптації відбувається їх прогресивне зниження . Ці результати узгоджуються з міжнародними даними, які свідчать, що дефіцит резильєнтності є одним із ключових предикторів розвитку психопатологічних станів у відповідь на стрес [3]. Водночас наші дані розширюють ці уявлення, демонструючи, що подібна закономірність характерна і для пацієнток з алопецією, що підкреслює універсальність ресурсної моделі адаптації.

З позицій психодерматології отримані результати можуть бути інтерпретовані в контексті двобічної взаємодії між психічними процесами та соматичним станом. Сучасні дослідження підтверджують, що психологічний стрес здатний впливати на перебіг дерматологічних захворювань через нейроендокринні та імунні механізми, тоді як самі дерматологічні прояви виступають джерелом психоемоційного дистресу [7, 19]. Наші результати конкретизують ці положення, вказуючи на те, що зниження життєстійкості та резильєнтності може виступати ключовою ланкою, яка опосередковує цей взаємозв’язок.

Таким чином, отримані дані не лише узгоджуються з міжнародними дослідженнями, але й доповнюють їх, демонструючи, що життєстійкість і резильєнтність утворюють єдину ресурсну систему адаптації у пацієнток з алопецією. На відміну від більшості попередніх досліджень, які розглядали психоемоційні порушення як наслідок захворювання, у нашому дослідженні зроблено акцент на внутрішніх адаптивних ресурсах як ключових чинниках формування психічної дезадаптації.

Висновки

У пацієнток з алопецією виявлено зниження показників життєстійкості та резильєнтності, що свідчить про обмеження внутрішніх адаптивних ресурсів особистості.

Жінки зі змішаною алопецією характеризуються достовірно нижчими показниками життєстійкості та резильєнтності порівняно з пацієнтками з метаболічною алопецією.

Встановлено прямий зв’язок між рівнем ПД та зниженням показників життєстійкості і резильєнтності.

Найбільш чутливими компонентами життєстійкості є залученість і контроль, що відображають порушення суб’єктивного відчуття включеності у життя та здатності впливати на події.

Життєстійкість і резильєнтність виступають взаємодоповнюючими компонентами єдиної ресурсної системи адаптації.

Отримані результати обґрунтовують доцільність включення оцінки життєстійкості та резильєнтності у структуру клініко-психологічного обстеження пацієнток з алопецією.

Перспективним є розроблення програм медико-психологічної допомоги, спрямованих на розвиток внутрішніх адаптивних ресурсів як чинника профілактики психічної дезадаптації.